Тяжкі соціально-економічні умови життя трудового народу, особливо селян, в середні віки, добробут, а то й життя яких цілком залежали від примх феодалів, сліпий страх перед богом і дияволом, який виховувала в людях церква,- все це сприяло поширенню серед населення масових психозів у формі невпинних танців, епідемій нестримної гикавки тощо.
Оскільки церковні собори в Латерані (1139 p.), Монпельє (1162 р.) заборонили лікарям-ченцям займатися всіма лікувальними процедурами, під час яких проливається кров (Ecclesia abhorret sanguinem), практична хірургія зовсім вийшла з компетенції професорів-ченців.
Ось як провадилось навчання на медичному факультеті Краківського університету - найближчої в ті часи до нашої країни вищої школи Тут навчалась молодь з українських та білоруських земель, для якої при цьому університеті було обладнано спеціальний гуртожиток-бурсу. Число учнів з українських земель було досить значним. Лише з невеличкого м. Дрогобича поблизу Львова в ньому навчались з 1411 по 1600 р. 32 особи.
Із загибеллю Західної Римської імперії (476 р.) під ударами варварів (так називали греко-римські автори навколишні і зайшлі народи) антична культура, зокрема й медицина, як у самому Римі, так і в усіх його західних провінціях значно занепала.
Вірменія і Грузія - країни стародавньої культури. Вже в II ст. до н. е. існувала рабовласницька самостійна вірменська держава, яка досягла найвищого свого розвитку за царя Тиграна II (95-56 pp. до н. е.).
Медицина в Арабських Халіфатах. Частина 3
Найвидатнішим лікарем-ученим середніх віків заслужено вважається Ібн-Сіна (латинізоване його ім'я Авіценна), якого давні історики медицини називали Princeps medicorum (глава лікарів).
Починаючи з VII ст. на історичну арену виходять арабські народи. Протягом майже п'яти століть араби панують у країнах Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і на Піренейському півострові. Під їхню владу перейшли майже всі торговельні шляхи між Європою і Азією.
Епоха виникнення, розвитку й занепаду феодальних суспільно-економічних відносин для переважної більшості країн Європи, частково й інших континентів, припадає на середні віки. В той час як Західна Римська імперія внаслідок завоювань тевтонами, кельтами, готами перебувала в стані економічного й культурного занепаду, східна частина Римської імперії - Візантія зберігала й розвивала ще протягом віків здобутки античної культури, зокрема і в галузі наукової медицини.
Медицина Тібету складалася під впливом медицини Китаю та Індії. Основним джерелом вивчення давньої медицини Тібету є трактат Джу-Джі («Сутність цілющого»), його приписують лікареві Цо Жед-Шон-Ну.
