Із загибеллю Західної Римської імперії (476 р.) під ударами варварів (так називали греко-римські автори навколишні і зайшлі народи) антична культура, зокрема й медицина, як у самому Римі, так і в усіх його західних провінціях значно занепала. Шкільна підготовка лікарів припинилася, медицина знову стає частково фамільним ремеслом, яке передається з роду в рід. Разом з тим і на Заході при церквах та монастирях почали влаштовувати притулки для хворих; духівництво, зокрема ченці, лікували хворих і готували лікарів. Зрозуміло, що викладання медицини в таких монастирських школах могло провадитись лише в дусі цілковитої відповідності поглядів на будову і функції людського організму догматам церкви. На Заході були й поодинокі цивільні медичні школи, в яких зберігалася спадщина античної медицини. З таких шкіл найвідомішою була школа в Салерно коло Неаполя, заснована в 846 р. Утримувалась ця школа об'єднанням лікарів. Викладання в ній провадилось за заповітами Гіппократа, і тому називалася вона «Civi-tas Hippocratica» («Товариство Гіппократа»). Навчання в школі тривало 9, для хірургів- 10 років. Перші 3 роки були підготовчими. Після закінчення школи право на практику надавалося лише після річної праці з досвідченим лікарем. Починаючи з XI ст. в Салернській школі у викладанні почали використовувати праці арабських лікарів. З перекладачів з арабської мови на латинську особливо вславився Константан Африканський (1015-1087).
Константан Африканський з Карфагена (Півн. Африка) - високоосвічений лікар, лінгвіст, цікавився астрономією. Він багато подорожував, відвідав Єгипет, Ефіопію, Сірію, Месопотамію, Індію. На батьківщині його було обвинувачено в магії, він знайшов притулок в Салерно, де працював викладачем. Константан Африканський переклав з арабської мови на латинську багато класичних медичних праць, які в цей час на Заході були невідомі. Пізніше він працював двірським лікарем апулійського герцога; під кінець життя став ченцем бенедиктинського монастиря в Монте-Кассіно, де й помер. Там йому споруджено пам'ятник.
Викладання анатомії в Салерно провадилось теоретично; секції робили, як і за часів Галена, на свинях. Лише в 1231 р. школа дістала від короля Фрідріха II дозвіл робити секцію людського трупа один раз на 5 років. У Салернській школі Роджер у 1170 р. уклав добре ілюстрований підручник з хірургії за звичаєм тих часів «а capite ad саісапет». У ХНІ ст. цю працю переробив і доповнив пармський хірург Роланд, і вона під назвою «Rolandina» стає надовго підручником в італійських медичних школах. У цьому ж столітті в Салернській школі було укладено збірник засобів проти отрут («Antidotarium», 1290 p.), в якому вперше подано ліки у ваговому приписі: гранах, унціях, скрупулах, драхмах (давня аптечна вага), а не «на око», по «пригорщі», як практикувалось до цього. У 1213 р. Салернська школа отримала статус університету.
Universitas (сукупність, спільність) - так у середні віки називали різні товариства, купецькі гільдії, об'єднання ремісників. По аналогії вищі школи стали називати Universitas magistro-rum et scolarium - об'єднання вчителів та учнів, які жили разом в гуртожитках - колегіях. Перші університети на Заході було засновано в Болоньї (1158 p.). Потім виникли університети в Оксфорді і Кембріджі (1209 p.), Парижі (1215 p.), Саламанці (1218 p.), Падуї (1222 p.), Неаполі (1224 p.), Монпельє (1289 p.), Ліссабоні (1290 p.), Відні (1365 p.), Гейдельберзі (1386 p.). У слов'янських країнах перші університети було відкрито у Празі (1348 р.) і Кракові (1364 p.). Університети здебільшого були пов'язані з монастирями. їхні статути та навчальні плани контролювалися католицькою церквою. Викладачами шкіл були переважно ченці. Інші викладачі повинні були давати присягу, що вони в своїх лекціях суворо дотримуватимуться догматів католицизму; для них були обов'язкові всі церковні правила і закони, включаючи целібат; лише в 1452 р. їм було дозволено одружуватись. Кожні три дні професори, як і всі дипломовані лікарі, повинні були, під страхом заборони практики, сповідатись у свого духівника. Церква вбачала в університетах не заклади, які повинні пробуджувати в молоді прагнення до знань, до пізнання сил природи, навпаки, вона розглядала їх як школу, в якій молодь перетворюється на безмовних і покірних виконавців її волі. В інструкції 1366 р. папи Урбана V Паризькому університетові зазначено, що студенти «повинні слухати лекції, сидячи на землі- а не на лавках, для вгамовування духа і пригашення в їхній молодості всіляких спокус і гордощів».
В основу вивчення медицини було покладено не спостереження над перебігом недуг у хворих, не досліди на тваринах, а вивчення текстів Галена, Гіппократа, Арістотеля, які тлумачилися відповідно до святого письма, в якому, за вченням церкви, дано богом увесь обсяг знань, доступних людському розумові. Висловлювання поглядів, які чимось відрізнялися від визнаних догматами церкви, вважалося великим злочином - єрессю. «Всяке пізнання - гріх, якщо воно не має на меті пізнання бога»,- так учив один з основних апологетів католицизму Фома Аквінський (XIII ст.). Для збереження «чистоти» вчення церкви і боротьби з інакодумцями католицька церква створила (XIII ст.) особливу організацію - інквізицію (inquisitio - розшукування) .
Навчання на медичних факультетах за тих часів було суто схоластичним, зводилось до слухання лекцій і вивчення текстів різних авторитетів. Видатними ученими вважалися професори, які могли кожне положення підтвердити напам'ять цитатами з святого письма чи з творів визначних античних авторів. Про такий культ словесних цитат з іронією згадує Гете в поемі «Фауст» словами Мефістофеля, що переконує студента вивчати медицину, в якій
...де понять не стане, неодмінно
Словами слід їх підмінять,
Словами спорять на всі теми,
Словами творять всі системи,
Словам тим віри всі діймають,
Із слова букв не викидають.
Основою медицини стали не спостереження і досвід, а словесні conclusiones et deductiones - умовиводи й дедукція. Звідси стає зрозумілим, чому до часів Відродження, коли з ряду причин починає слабшати гнітючий вплив церкви, медична наука не знає оригінальних праць, відкриттів.
У Болонському університеті в XIV ст. викладалися три курси медицини: практична медицина, медична філософія, медична астрологія - ятроматематика. На курсі ятроматематики під псевдонауковою маскою математично-гесметричних формул подавалось надумане вчення про складання гороскопів, що мало глибоке коріння ще в первісних віруваннях вавілонян і ассірійців. Гороскопи складались на кожен рік для країн, міст, окремих осіб, новонароджених дітей, про перебіг недуг в окремих хворих.
Висновки гороскопів часто давались «словами піфій», могли тлумачитись по-різному. Складання гороскопів вивчалося в середні віки в усіх університетах.
У другій половині XV ст. медичну астрологію в Болонському університеті викладав наш співвітчизник, перший наш дипломований доктор медицини Георгій Котермарк (Юрій Дрогобич), про якого докладніше скажемо далі, його надрукований гороскоп на 1483 р. зберігся до наших днів. До речі, університет у Болоньї утримувало місто, яке дуже пишалося ним, витрачало на нього значну частину свого бюджету; на монетах Болоньї відбито було девіз «Во-lonia docet (Болонья вчить)».
Відірваність схоластичної медицини від безпосереднього досвіду викликала протест передових людей. Провісник нових часів славнозвісний італійський поет Петрарка (1304-1374) гостро виступав проти схоластики в медицині, яка, за його словами, «здорових кидає в недугу, а хворих - у смерть». Такі лікарі, за Петраркою, «вміють лише молоти язиком, а не лікувати, від чого вони ненависні здоровим і смертоносні хворим».
Піфія - жриця у храмі Аполлона в Дельфах: сидячи в печері над розколиною, з якої йшли запаморочливі гази, вона вигукувала без ладу слова, які жерці по-своєму тлумачили як віщування Аполлона.
Медицина у середньовічній Європі. Частина 1
Медицина у середньовічній Європі. Краківський університет. Частина 2
Медицина у середньовічній Європі. Частина 3
Медицина у середньовічній Європі. Лікування королівським дотиком, кастрування. Частина 4
