Рене Лаеннек (1781-1826) у своїх працях багато уваги приділяв вивченню зв'язків між симптомами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливостями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки.
М. Біша - син провінційного лікаря. В часи французької революції працював помічником польового хірурга; в 1794 р. почав працювати в «Нбіеі-Dieu» під керівництвом Дезо.
Видатний представник французького механістичного матеріалізму лікар П'єр Кабаніс працював у період французької буржуазної революції кінця XVIII ст. і був її активним учасником.
Жюльєн Ламетрі (1709-1751) спочатку вивчав богослов'я, але невдовзі відійшов від нього і почав вивчати фізику і медицину, ставши на все життя переконаним атеїстом.
У XVIII столітті - напередодні Французької буржуазної революції - в медицині, як у науці взагалі, відбувалася особливо запекла боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом. У цій боротьбі визначна роль належить французьким лікарям-матеріалістам. Усі прояви життя вони прагнули пояснити законами механіки і фізики.
З часів, коли панувало схоластичне викладання на медичних факультетах, хірурги вважалися лише допоміжними медичними працівниками. Навіть тих, хто закінчував хірургічну школу - коледж св. Козьми в Парижі,- не вважали лікарями. Закінчуючи цю школу, випускники давали таке зобов'язання: «Клянусь, що завжди коритимусь деканові факультету в усіх пристойних і чесних справах, виявлятиму пошану і повагу до всіх докторів цього факультету, як це повинні робити учні».
У давнину в легенях бачили лише орган, через який в організм потрапляє пневма; пізніше вважалося, що в них охолоджується кров. Гарвей, описуючи кровообіг, не мав чіткого поняття про артеріалізацію крові; він ще дотримувався погляду Арістотеля, що серце є єдиним органом теплоутворення.
Найвідсталішою із західноєвропейських країн у XVII-XVIII ст. була Німеччина, яка зазнала тяжких втрат за чає Тридцятилітньої війни (1618-1648). За цей період загинуло 3/4 населення країни, промисловість, мореплавство цілком занепали. За Вестфальським миром виходи до Північного моря відійшли до Голландії, до Балтійського - Швеції. Німеччина була відрізана від світових торговельних шляхів.
Епідемії віспи були страшним лихом для людства. У XVII-XVIII ст. в Європі хворіло на віспу щороку близько 12 мільйонів чоловік, з них умирало 1,5- 2 мільйони, значна частина тих, що перехворіли, втрачала зір. Велика смертність (близько 90-95 %) спостерігалась у країнах, куди її заносили вперше.
З другої половини XVII ст. перевага в торгівлі, мореплавстві поступово переходить від Голландії до Англії. Внаслідок англійської революції 1640-1660 pp. буржуазія здобуває в цій країні вирішальну перемогу над силами феодалізму. Англія швидко розвиває своє мореплавство, захоплює дедалі більше колоній, в країні зростають міста, на зміну ручній праці на мануфактурах приходять машини, що різко відбивається на зростанні продуктивних сил.
