Загальний економічний розвиток Росії наприкінці XVIII і на початку XIX ст. зумовив підготовку вітчизняних фахівців з різних галузей знань. Вже на той час Україна була економічно більш розвинутою частиною Російської імперії, але нестача освічених кадрів певною мірою гальмувала дальший розвиток. На часі було створення на Україні вищої школи.
У Харкові з 1726 р. існувала колегія. В ній крім церковних наук викладали історію, географію, математику, архітектуру, французьку, німецьку та італійську мови. Школа мала близько 800 учнів. Від влади вона не одержувала ніяких коштів, була злиденно обладнана, будинок не опалювався. Узимку в школі, за спогадами учнів, замерзали не тільки руки та ноги, а здавалося, що й мозок замерзав. Свого часу в цій колегії викладав відомий наш філософ-гуманіст Григорій Сковорода.
У 1801 р. дворянство Слобідської України дістало царську грамоту, якою підтверджувалися його привілеї. На відзначення цієї події дворяни почали збирати кошти на побудову в Харкові лікарні. Група освічених дворян на чолі з Василем Каразіним вирішила спрямувати цей рух до ширшої мети.
В одній із своїх промов, переконуючи дворян у потребі матеріальних пожертвувань для відкриття університету, Каразін казав: «Ми помножимо кількість лікарів, одне наближення яких до одра болящего подасть надію на полегшення... Блажен уже стократ, якщо випадок дасть мені змогу зробити найменше добро любій моїй Україні, користь якої в своєму розумінні я не відокремлюю від користі всієї велетенської Росії».
Царський уряд змушений був дати дозвіл на відкриття університету в Харкові. Офіційно медичний факультет Харківського університету було відкрито в 1806 p., але для нього не було підготовлено ні анатомічного театру, ні лабораторій, ні клінік, запрошена професура не мала де розпочати навчання. Тому на перших порах постало питання про ліквідацію його, на чому наполягав попечитель навчального округу, мотивуючи це тим, що серед місцевого юнацтва немає таких, які бажали б вивчати медицину. Однак міністерство освіти наказало зберегти медичний факультет при університеті, оскільки «давно вже помітна серед українського юнацтва схильність до медичних наук, про це свідчить і той факт, що найбільша частина лікарів вийшла з Малоросії». Медичний факультет було відкрито в складі шести кафедр: анатомії, фізіології та судової медицини; патології і терапії; хірургії; повивальної справи та жіночих хвороб; materia medica (фармації, фармакогнозії, фармакології); ветеринарії (худоболікування).
Харківський університет у 30-х роках XIX ст.
Умови праці і навчання на медичному факультеті довгий час були тяжкі. Лише в 1820 р. було відкрито анатомічний театр у перебудованому приміщенні колишньої стайні.
У 1828 р. професор анатомії В. С. Венедиктов так описує анатомічний театр у своїй доповідній записці раді університету:
"Одна і та сама зала править і за аудиторію, і за кімнату для найрізноманітніших занять прозектора; в ній студенти повинні також повторювати лекції професора, займатися практичною анатомією і оперативною хірургією... Стіни, підлога, вікна і двері цієї будови зроблені дуже погано. У зимовий час в неї з усіх боків проникає холод, і то такий, що майже немає змоги займатися роботою. Водночас в осінній і зимовий час в цьому анатомічному театрі неможливо працювати, не ризикуючи здоров'ям і навіть життям з причин надзвичайно швидкого розвитку гнилості». У практичних заняттях з анатомії були дуже часті перерви через брак трупів".
1814 р. відкрито факультетську терапевтичну і хірургічну клініки-на шість ліжок кожну. Кошти на утримання їх відпускалися тільки на півроку. Професор Книгін, який завідував терапевтичною клінікою, так описує у 1820 р. ці клініки: «Не можна було в них відокремити хворих жінок від чоловіків, хворих на заразні і очні хвороби від інших; немає місця для ванн, немає операційної зали, комори і навіть окремих нужних місць. Покладення для двох клінік хворих 12 обох статей абсолютно недостатньо, і тим важливіший цей недолік, що у всьому місті немає жодної і ніякої лікарні, отже, вихованцям практичних відомостей, крім клінік, немає де навчитися». Акушерство довго викладалося суто теоретично, і лише в 1827 р. було виділено в хірургічній клініці «пологовий покій» на чотири ліжка. За перші шість років тут народили всього 20 жінок.
Якщо в перші роки існування медичного факультету більшістю кафедр завідували іноземці, то вже через якихось десять років майже всіма кафедрами керували вітчизняні вчені, переважно вихованці Харківського медичного факультету. Для спеціалізації і вдосконалення їх відряджали здебільшого до Петербурзької медико-хірургічної академії. З професорів Харківського медичного факультету першої половини XIX ст. слід назвати професора хірургії М. І. Єллінського, професора анатомії і хірургії П. А. Нароновича.
Микола Іванович Єллінський (1789-1834) протягом 14 років завідував кафедрою хірургії. Це був талановитий лікар і досвідчений хірург, який мав велику популярність серед населення не лише Харкова, а й округи. Єллінський поширив обсяг хірургічних операцій у клініці, перший залучив студентів до практичної хірургічної роботи, організував при клініці амбулаторний прийом, виховав багато практичних хірургів для периферії. Як декан медичного факультету, а пізніше ректор університету, він багато доклав енергії для поліпшення викладання медицини в Харківському університеті. Єллінський видав у 1831 р. два томи десмургії, в яких було висвітлено найновіші досягнення тогочасної травматології.
Петро Андрійович Наронович (1805-1858) родом з Чернігівщини, учень Буяльського, в якого працював прозектором. Він присвятив Буяльському свою велику працю «Анатомо-фізіологічний опис органів руху людського тіла» в 2 томах. Останні 15 років життя завідував хірургічною клінікою. Вважався спеціалістом з очної хірургії, найдосвідченішим на Лівобережжі. Після смерті Нароновича товариство хірургів у Петербурзі присвятило його пам'яті окреме засідання, відзначивши в своїх протоколах, що Наронович «був один з най-досвідченіших хірургів нашого часу».
З професорів кафедри патології і терапії слід назвати Петра Бутковського (1801-1844), який особливу увагу приділяв крім загальної терапії психіатрії. Він написав у 1834 р. перший вітчизняний підручник «Душевні хвороби, викладені відповідно до засад нинішнього вчення психіатрії» у 2 частинах.
На кафедрі materia medica видатним професором був Є. С. Гордієнко (1812-1897). Свої лекції він завжди супроводив демонстраціями. Гордієнко організував фармакологічну лабораторію, пізніше домігся виділення фармакології в окрему кафедру. Йому належить перше наукове вивчення мінеральних вод і грязей Слов'янського курорту.
У складі професорів медичного факультету Харківського університету в першій половині XIX ст. мало було видатних фахівців. Більшість з них були посередніми викладачами, обмежувалися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювали багато років, викладали дисципліни лише теоретично. Ще в 1850-1855 pp. патологію, хірургію, акушерство викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння їх студентами. Такі лекції студенти мало відвідували. В лекційному журналі професора патології і терапії І. М. Рейпольського є такий запис: «Лекція відбулася, але слухачів не було». Лише в 1857 р. було дозволено захист дисертацій провадити не латинською, а російською мовою.
Зі зміною в 1863 р. статуту вищої школи, коли університети дістали певні права автономії, право вибирати професорів за конкурсом, медичний факультет Харківського університету поповнюється здібними кадрами, які не тільки значно поліпшують викладання, а й своїми науковими працями перетворюють медичний факультет Харківського університету на один з провідних у Росії.
Перший випуск лікарів медичного факультету Харківського університету в кількості 9 осіб відбувся в 1815 р. У наступні роки кількість випускників збільшувалася дуже поволі. За перші 10 років всього було випущено 98 лікарів.
