Для розвитку медицини в Месопотамії з II тис. до н. е.- з появою на місці Стародавнього Шумеру Вавілонського царства, а пізніше, в І тис. до н. е., утворенням і посиленням Ассірії - характерні зміцнення релігійних культів і зростання їхнього впливу на всі сторони життя, зокрема на медичну діяльність і медичні уявлення. Виник цілий пантеон божеств, яким приписувався вирішальний вплив на здоров'я і хвороби. Еа (або Ейа), що створив людей, вважався покровителем мистецтва лікування; він відав «глибинами вод, де перебуває мудрість», і тому лікарі, його послідовники, іменувались «тими, що знають воду» - асу. Тому й зображали лікарів в одязі з риб'ячої луски або у вигляді напівриб. «Першою серед богинь» вважалась Іштар - богиня любові, шлюбу, материнства і родопомочі. Присвячені їй храми були майже у всіх містах країни, деякі з них вражали складною прекрасною архітектурою. Вважалося, що вже саме споглядання зображення богині Іштар дає зцілення.
Як божество лікування шанували також богиню Гулу і Нінгишзідда - «володаря дерева життя». Емблемою Нінгишзідди була патериця, обвита двома зміями,- згодом вона стане однією з поширених емблем медицини. Найдавніше зображення такої патериці знаходимо на кубку Гудеа, правителя XXII ст. до н. е., виконаному у місті Лагаш.
Давньоассірійська емблема медицини
Поряд з богами - покровителями людей, вірили також в існування духів зла - семи демонів, які спричинювали виникнення й поширення хвороб. Ритуальне принесення в жертву тварин сприяло розвиткові анатомічних знань. Особливе значення при цьому надавалося печінці, яку вважали головним органом тіла. На печінці також ворожили. Поширені були моделі печінки з глини або з іншого матеріалу. Передбачення долі людей за печінкою жертовних тварин перейшло згодом в інші країни, зокрема до Риму («гепатоскопія»). Поряд з лікарями-емпіриками (асу), які займалися лікуванням людей під егідою Еа, що створив людей, і богині лікування Гули, існували також ашипу - заклинателі. З розвитком рабовласницького ладу зростав вплив на медичну діяльність релігії і містики, відповідно набували сили ашипу, а емпірики асу втрачали свої позиції.
Важливим джерелом вивчення стану медичної справи у Вавілонському царстві в кінці III - на початку II тис. до н. е. стало відкриття в 1902 р. французькими археологами де Морганом і Шейльєм на руїнах акрополя м. Сузі великої кам'яної плити часів царя Хаммурапі (близько 2 тисяч років до н. е.) з написом на ній: «Справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі встановив на користь і добро слабких, гноблених, вдів та сиріт». Серед 282 написаних на плиті законів частина стосується лікарської допомоги. Сам факт, що Хаммурапі в своєму законодавстві приділяв увагу цим питанням, свідчить, що вже в його час медицина досягла значного розвитку і лікарі відігравали певну роль у суспільстві. На початку XX ст. в Ніневії було знайдено «бібліотеку» царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) з глиняних плиток клинопису, серед яких близько тисячі з медичним змістом. Знайдено також набір бронзових хірургічних інструментів.
Медичні записи трималися в таємниці, записано їх не розмовною аккадською мовою, а старошумерійською, яку розуміли тільки обмежені кола. На багатьох табличках зазначено: «Не-посвяченому не читати».
З цих джерел стало відомо, що лікарську справу в цих країнах очолювали жерці бога сонця Еа та його сина Мардука. Для навчання лікарської справи було кілька державних медичних шкіл. Переважна більшість лікарів походила з рабів. Загальнобіологічні уявлення вчених цих країн ґрунтувалися на визнанні в світі чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря, які підкорені найвищій силі: «Усе в світі - велике і мале - залежить від всесильної божої волі». Людина створена із землі, душу - пневму - в неї вдунув бог. Недуга є карою за гріхи. Лікар, відвідуючи хворого вперше, запитував, за які гріхи бог поклав його в ліжко: «Чи не зазіхнув ти на будинок ближнього свого, чи не наближався до жінки ближнього, чи не проливав кров ближнього, не привласнював одяг ближнього?» Душа тяжкохворої людини, на думку лікарів, відразу відходить у підземне царство, і справжній лікар повинен знати засоби повернути її на світ. Лікаря в його роботі завжди супроводить бог медицини Нінгишзідда. Сама хвороба зумовлювалася проникненням у тіло злих духів. Для того щоб вигнати їх, проказували заклинання, спалювали фігурки демонів. Найбільш поширеними засобами лікування були вода і олія. Особливо зверталась увага на стан рота, носа, губ, вигляд долонь, ніг. Широко застосовували амулети, талісмани, дощечки із записом молитов, заклинання, а також кровосисні банки, кровопускання, масаж.
Нерідко лікарі ставили прогноз за виглядом сечі. У таблицях читаємо: «Сеча, як вода - хвороба буде тяжкою, але хворий одужає», «Затримка випускання сечі - хворий помре», «Сеча і сперма витікають - хворий помре» і т. ін.
Прогноз захворювання визначали ворожінням на нутрощах жертовних тварин. Крім того, в прогнозі захворювань лікарі керувалися положенням небесних світил. Вавілонські лікарі перші почали складати гороскопи, визнавали щасливі і нещасливі дні. Астрологічні вірування вавілонян і ассірійців запозичили інші народи, вони були поширені в медицині з певними додатками і змінами протягом середніх віків. За свідченням грецького історика Геродота, бідні у Вавілонії і Ассірії мали звичай виносити хворих на людні місця, де перехожі давали їм поради на основі свого досвіду.
«Бібліотека» Ашшурбаніпала містить тексти молитов про вилікування, причому вони йдуть не від самих хворих, а від жерців - посередників між хворим і божеством. Такий, наприклад, текст: «...хвороба, горе, плач вилилися на нього... Грішив він - і хворий, плаче він перед тобою... Відпокутуй провину його, прожени лихоманку, віджени від нього горе». Покаяння і лікування в цій стадії медицини тісно поєднувалися. Плату за лікування діставав жрець, що молився за грішника, який каявся.
Часте використання в ассірійській медицині (як і у вавілонській більш пізнього періоду) речовин, що викликають огиду, - противних на смак ліків, калу людей і тварин тощо, пояснюється тим, що вони призначалися для виганяння демонів. Вважалося очевидним: те, що огидне хворому, має бути так само противне й демонові, який засів у ньому.
Під час епідемій у цих країнах окремі населені пункти і навіть цілі округи ізолювали. Знали і широко застосовували лікарські рослини як з місцевої флори, так і привізні з Єгипту, Індії, Ірану. Лікарі були різних спеціальностей. Особливою пошаною користувалася хірургія. У багатьох законах Хаммурапі підкреслено відповідальність хірурга за зроблені операції. За невдалі операції кара була жорстока, відповідно до звичаїв тих далеких часів: якщо лікар бронзовим ножем усуне з ока катаракту і цим зруйнує око, то йому належить відрізати руку; якщо внаслідок операції, зробленої рабу, той помре, лікар повинен повернути господареві вартість його, а якщо осліпне на одне око, - половину його вартості. Якщо операція катаракти вільному громадянинові успішна, лікар дістає від хворого 10 секелів срібла (1 секель ~ 8,4 г), що дорівнювало в ті часи річному заробітку звичайного робітника.
У своїх писемних працях лікарі вже робили спроби виділяти окремі групи захворювань: гарячкові, простудні (від вітру), статевих органів. Знайдено набір з 19 таблиць, в яких подається опис різних симптомів, характерних для певних захворювань. Хірурги розтинали гнояки, лікували переломи, вивихи, усували поверхневі пухлини, робили ампутації кінцівок і трепанації черепа. Були особи, що «допомагали під час пологів», «очні», «зубні» лікарі. Очевидно, були відомі деякі основи анатомії: на глиняних табличках у клинописних бібліотеках є малюнки серця, печінки з жовчним міхуром, кишок.
