Послідовник Асклепіада Темісон (І ст. до н. е.) вирішив спростити вчення свого учителя, зробити його доступним і зрозумілим для кожного лікаря. Усі хвороби за проявами їх він поділив на три групи. До першої групи він відніс хвороби, за яких організм людини перебуває в стані напруження - status stric-tus. Пори тіла в цьому стані закриті. Проявляється це загальним збудженням, запором, затримкою сечі, корчами, непритомністю. В таких випадках належить призначити тепло в різному вигляді, купелі, олії, все, що заспокоює. При хворобах другої групи - протилежний стан: усі пори і канали надмірно послаблені - status laxus; у хворих проноси, піт, посилений діурез, загальна кволість. При таких хворобах призначають збудливі засоби. До третьої групи належать мішані форми, за яких лікування призначають спочатку залежно від тих симптомів, які виявляються особливо яскраво.
Оскільки Темісон і його послідовники шукали в медицині простих, зрозумілих усім шляхів (мевобо - шлях досвіду), то представники цієї школи в історії медицини дістали назву методистів. Такі погляди припали до вподоби тверезим, практичним римлянам і невдовзі знайшли багато прибічників, які вважали, що для успішного опанування практичної медицини не потрібно глибоких знань, тривалого навчання; досить лише кількох місяців, щоб навчитись розбиратися у станах хворого організму і знати відповідні набори ліків. Таке спрощення поглядів на лікарську майстерність не могло не викликати протесту серед більш вдумливих послідовників Асклепіада. Тут насамперед слід відзначити грека Сорана з Ефеса (II ст. н. е.). Грунтуючись на своєму великому практичному досвіді і глибокому знанні досягнень своїх попередників, Соран у працях «Про гострі та хронічні захворювання» (ця основна робота збереглась лише в латинському перекладі нумідійця Целія Авреліана (V ст. н. е.), «Про жіночі недуги» показав, якими великими і складними знаннями вже володіла тогочасна медична наука. Соран подає в них опис окремих захворювань, підкреслюючи відмінності їх від інших захворювань, тому в історії медицини його справедливо вважають творцем диференційної діагностики. Він перший почав відрізняти основні ознаки захворювань від другорядних симптомів, про що лише через віки писатиме англійський лікар Сиденгам.
Для обстеження хворих Соран застосовує різні діагностичні засоби. При дослідженні органів живота він використовує перкусію (concussus palmae), для визначення тимпанічного звуку (resonus tympani), описує наявність рідини в животі, причому вислуховує переливання, що нагадує йому переливання рідини в неповному бурдюку (aaxos-бурдюк), звідки й походить назва недуги - асцит. Описуючи пульс при різних недугах, Соран звертає увагу на його частоту, ритм і наповнення. Він розрізняє паралічі рухові і чутливі. При рухових паралічах радить поступово привчати хворих до відновлення рухів за допомогою спеціальних блочних апаратів.
Описуючи епілепсію, Соран висловлюється проти лікування її кастрацією, кров'ю черепахи, серцем зайця, а радить купелі, кліматотерапію. У призначенні лікувальних засобів Соран взагалі дотримується принципів методичної школи.
У творах Сорана знаходимо докладні відомості з акушерства \ щодо догляду дітей раннього віку, лікування жіночих захворювань. Вивчення акушерства і жіночих недуг для лікарів було складною справою; за звичаєм тих часів, породіль і хворих жінок обстежували лише повитухи; до лікарів зверталися тільки у виняткових випадках. Тому нормальна анатомія жіночих статевих органів у Сорана описана із значними помилками. Докладно описано ускладнення при родах, зумовлені вадами розвитку статевих органів, вузьким тазом, неправильним положенням плода; описано комбінований зовнішньо-внутрішніми засобами поворот на голівку, ембріотомія.
Із Ефеса походив і відомий лікар Руф (II ст. н. е.), який у праці «Про назви частин людського тіла» робить спроби пов'язати відомості анатомії з деякими захворюваннями. Він докладно описує зоровий орган, перехрестя зорового нерва, капсулу кришталика; нервову систему розглядає як таку, що поєднує органи між собою в єдиному організмі, йому належать праці про подагру, захворювання нирок, сечового міхура з наведенням багатьох раціональних засобів лікування. Для припинення кровотечі Руф радив давлячі пов'язки, перекручування, перев'язування судини, перший подав опис чуми (112 p.).
За віруванням римлян, перебіг родів підвладний двом богиням: Прозі - коли дитина йде голівкою, Постверті - коли дитина повернута у череві матері. Народжених ніжками вперед називали Агриппами (aeger pes), народжених через розріз матки - Цезарями. Ця операція у римлян була узаконена Нумою Помпілієм.
Великою пошаною користувалась праця Педанія Діоскоріда (І ст. н. е.) «Про лікувальні засоби срарцаивїа» !. Протягом тривалого часу він був лікарем римської армії, багато подорожував. У його праці подано опис усіх відомих за тих часів медикаментів^ рослинного, тваринного і мінерального походження. Він перший описав спосіб добування ртуті з кіноварі та виділення інших мінералів. З його праці довідуємося, що опій спочатку вживали у вигляді відвару головок маку з домішкою меду, а пізніше- як чистий маковий сік, звідки й походить його назва (omov - рослинний сік).
Сучасник Діоскоріда Скрибоній (Scribonius Largus) в праці «Compositiories medicamentorum» подає 271 вживану в його часи лікувальну формулу.
На противагу більшості римських лікарів, Скрибоній залишив в історії про себе пам'ять як про лікаря, який не на словах, а всім своїм життям справджував свій високий погляд на професію лікаря. «...Я не маю амбіції, ні пожадливості,- писав він про себе,- я не маю любові ні до чого, крім як до моєї справи. Я в ній бачу найкраще, майже надлюдське, оскільки вона дає змогу полегшувати, повертати здоров'я хворим. У цьому лише я вбачаю її призначення. Ганьба і презирство від людей і богів лікарям, в душі яких немає співчуття, гуманності. В практиці не належить розраховувати на свої інтереси, фортуну, зважати на становище в суспільстві своїх клієнтів, а слід однаково ставитись до всіх, хто тебе покличе. Навіть ворог батьківщини має право на твою увагу...».
У ці ж часи в Римі працював видатний лікар Аретей з Каппадокії, вихованець Александрійської школи. Біографія його невідома. Збереглися дві його праці, в яких він дає чіткі для тих часів описи окремих гострих і хронічних захворювань, із спробою подати патофізіологічне обґрунтування деяких з них. Бур-гав, про якого скажемо далі, називає праці Аретея «золотим скарбом медицини». В окремому розділі своїх праць Аретей описує захворювання органів дихання, дає класичний опис астми, абсцесу легенів, плевриту. У нього знаходимо описи професійних захворювань ткаль, ковалів, робітників бронзових майстерень та інших професій. Описуючи геміплегію, Аретей зазначає, що анатомічна локалізація пошкодження спостерігається на протилежній паралічам стороні. Аретей Каппадокійський перший використовував для діагностики захворювань серця вислуховування.
Як Руф, так і Діоскорід та Аретей, греки за національністю, у своїх працях використовували досягнення різних медичних шкіл, доповнюючи їх своїми спостереженнями і досвідом. Одним з небагатьох римських учених, що залишив важливу для історії медицини працю, був Цельс, якого більшість істориків медицини взагалі не вважають лікарем.
Грецьке слово (pocpjxaxeia від фармакон - ліки, лікувальне зілля - походить від єгипетського слова фармаки, що означало «те, що дарує зцілення». Напис такий знаходимо під зображенням єгипетського бога лікарської майстерності Тота. Від греків слово фармакія перейшло в усі інші мови.
Авл Корнелій Цельс (30 р. до н. є - 45 р. н. е.) - автор трактатів з військової справи, сільського господарства, філософії, медицини. Трактат Цельса «De medicina» з 8 книг (знайдений у XV ст.) є цінним джерелом, що висвітлює стан медицини античних часів після Гіппократа. Лише завдяки Цельсові ми знаємо про праці Герофіла, Еразістрата та інших видатних учених Александрійської школи, оригінали праць яких безповоротно загинули. Робота Цельса є в основному компіляцією з праць багатьох авторів. Цельс відбирає з їхніх праць найпотрібніше для практичної діяльності. Сам він був багатим землевласником та рабовласником і в своїй праці дає поради, як лікувати вільних осіб, а як рабів, здоров'я яких також потрібно берегти, оскільки лише здоровий раб корисний у господарстві. Ознайомлення з трактатом Цельса свідчить, яку велику кількість захворювань уже розрізняла антична медицина і як багато доцільних лікувальних засобів їй було відомо.
У хірургічній частині трактату Цельс зберіг для історії медицини великий досвід учених Александрійської школи. У нього ми знаходимо перший опис операції катаракти, яку успішно робили вже лікарі Вавілонії за 2-2,5 тисячі років до н. е. Описуючи операцію ампутації, Цельс говорить про перев'язування судин лігатурами. Він дає детальний опис гриж. Класичний опис ознак запалення належить Цельсові: «Notae verae inflamationis sunt quattuor: rubor et tumor cum colore et dolore (Справжніх ознак запалення чотири: почервоніння, припухлість з жаром і болем)». Це збігається з описом їх індійським лікарем Сушру-тою. У XIX ст. Р. Вірхов додав до цього переліку ще п'яту ознаку - порушення нормальної функції (functio laesa).
Як ми вже зазначали, багато істориків вважають Цельса не лікарем, а лише аматором медицини. Проте широка обізнаність його з тогочасною медициною, цінність практичних порад щодо застосування численних лікувальних засобів свідчать проти цього.
Гален називає Цельса філіатрос, - дилетантом. Проте твір Цельса в класичній медичній літературі вважається зразком точності (Гезер); у викладі відчувається незалежний, критичний розум, обережний у висновках. Опис окремих операцій подається з такими деталями, які може подати лише той, хто сам виконував такі операції.
Медицина в стародавньому Римі. Частина 1
Медицина в стародавньому Римі. Частина 2
