Вхід

Cтародавній РимУ Стародавньому Римі в умовах великої централізованої держави перед медициною відкрилися можливості широкого розвитку. До завоювання Греції (146 р. до н. е.) в медицині римлян переважали емпіричні засоби, головним чином ліки рослинного походження. Для підтримання здоров'я радили простоту і поміркованість у їжі і взагалі в житті. Відомості про цей період черпаємо з тогочасних юридичних законів та праць Марка Порція Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.). Порцій Катон був переконаним противником еллінської культури, він наполегливо, гаряче застерігав своїх співвітчизників від запозичення грецьких звичаїв, їхніх медичних засобів, які, мовляв, розслаблюють простий, але доблесний дух справжніх римлян. Він відстоював традиційну римську «простоту нравів», зокрема в харчуванні; передусім він наполягав на користі від споживання сирої капусти. В його працях знаходимо розумні поради щодо лікування вивихів, переломів, ран, але також і багато засобів містичного характеру.

Суворі застереження Порція Катона проти грецької медицини залишилися марними. Лікарі-греки, як побачимо далі, відіграли в історії медицини Римської імперії вирішальну роль. Вони сприяли її дальшому розвиткові в нових умовах великої централізованої імперії, яка з часом об'єднала країни від Піренеїв на заході до Вірменії на сході, від Британії на півночі до Єгипту на півдні.

Забезпечення санітарних умов життя у великих містах з багатотисячним населенням, організація постійної армії, далекі походи римських легіонів у місцевості з різними кліматичними умовами, необхідність тримати гарнізони і численну адміністрацію в далеких провінціях - все це висунуло нові завдання перед медициною. Ці завдання не міг розв'язати, як це було в малих республіках Греції, лікар, що мав приватну практику, потрібне було державне втручання в цю справу, надання лікареві певних адміністративних функцій і прав. В імператорському Римі і було вперше введено посади головних лікарів (архіятрів) великих міст, провінцій, організовано медичну службу у війську.

На кожну когорту - близько 1000 воїнів - припадало не менше двох, а в деяких випадках до чотирьох військових медиків (типу фельдшерів). Табір у три легіони, близько 12-13 тисяч воїнів (від 3555 до 4500 воїнів на легіон), мав звичайно валетудинарій (дослівно - здравниця) на 200 ліжок (одне ліжко в середньому на 0-60 воїнів).

Під час війн здійснювались планова евакуація і лікування в польових рухомих госпіталях.

На кінець існування імперії в деяких провінціях, і передусім у самому Римі, встановлювали певну кількість лікарів, що мали право на практику. Лікарів цих називали Medicus a Re Publica probatus - лікарем, затвердженим державою. В деяких випадках для того, щоб дістати це звання, лікарі мали бути піддані спеціальній перевірці, здійснюваній архіятрами.

Є також згадки про лікарів при цирках, театрах, громадських садах. Славнозвісний Гален працював один час лікарем, що подавав допомогу гладіаторам під час їхніх змагань зі звірами. Є також відомості про виконання лікарями функцій судових медиків: так, лікар Антил виконував таку роль у зв'язку з убивством Юлія Цезаря 44 р. до н. е.

У І ст. до н. е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341-270 pp. до н. е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром (98-55 pp. до н. е.) в його відомому творі «De natura гегшп» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчені в матеріалістичному розумінні світу.

Епікур дотримувався поглядів Демокріта. Він вважав, що світ складається з численних неподільних, різної форми частинок - атомів, які в різних комбінаціях, як літери в словах, утворили різні речі без втручання будь-якого вищого розуму та творця.

На відміну від Демокріта, Епікур розрізняв атоми не лише за формою і розмірами, а й за масою. Він визнавав не тільки прямолінійний рух атомів, а й зумовлене внутрішніми причинами відхилення атомів від прямої лінії. Таке його припущення відкривало шлях до наукового пояснення різноманітності явищ природи. Основою пізнання Епікур визнавав відчуття, які самі собою істинні, помилковим може бути лише витлумачення їх; душа, на його думку, матеріальна і смертна, він відкидав втручання богів у життя природи і людей. Людині, за Епікуром, властивий природний потяг до задоволення своїх потреб і бажань, але це задоволення слід вбачати не в грубих насолодах, а у вільності від страждань, душевних турбот і в мудрому пізнанні світу.

У поемі Лукреція ми знаходимо важливі відомості медичного характеру. Заразні хвороби, за його твором, розносяться невидимим насінням.

Як я казав уже, є чимало всілякого насіння:
Одне з них животворне, але немало й такого, що
Призводить до хвороб і смерті, до нас долітаючи...
Весь цей згубний мор,
Всі пошесні хвороби або приходять із зовні
І, подібно до туманів і хмар,
Зверху з неба падають,
Або з самої землі виникають,
Як загниває вологий грунт від злив
І від сонця променів гарячих...
Зараза, з'явившись раптово,
Може або на воду впасти,
Або на хліб осісти,
Або на інших харчових продуктах,
І на пасовиськах тварин,
А то й просто висіти в повітрі.
Ми ж, вдихаючи в себе таку згубну суміш,
Конче повинні вдихнути заразу й хворобу.

Серед лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124-56 pp. до н. е.). Навчався він в Афінах і Александрії. Асклепіад учив, що тіло людини також складається з атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори та канали виділенням поту та випаровуванням регулюється діяльність організму. Якщо ці пори і канали засмічуються або з тієї чи іншої причини надмірно розширюються, це негативно відбивається на взаємовідношеннях атомів та їхньому русі, в якому вони завжди перебувають, і це зумовлює виникнення хвороб. Тому Асклепіад надавав особливого значення «невидимому диханню» шкіри, яке потрібно всіляко підтримувати частими купаннями, вологими розтираннями, фізичними вправами. Відповідно до принципу Епікура, що життя людини має бути «розсудливим, прекрасним і приємним», Асклепіад вимагав, щоб і процес лікування не обтяжував хворого, а був «безпечним, швидким і приємним (tuto, cito et jucundo curare)». Разом з тим він підкреслював, що «надмірна поспішність і бажання догодити хворому небезпечні», його концепція лікування, що набула визнання, протистояла системі хірурга Архігата, якого називали «кровожерним м'ясником» - carnifex.

У своїй терапії Асклепіад не був прибічником медикаментозних засобів, а головного значення надавав чистоті тіла, прогулянкам на свіжому повітрі, їзді на коні, веслуванню та різним гімнастичним вправам, що сприяють кращому рухові частинок-атомів в організмі і перешкоджають засміченню його пор і каналів.

Відкидаючи існування вищого розуму, цілеспрямованість усього, що творить природа, як це твердив Арістотель, Асклепіад дотримувався погляду, що сили природи в перебігу хвороби бувають не лише корисними, а й шкідливими (non solum prodesse naturam, verum etiam nocere). Використовуючи, за Гіппократом, сили природи, лікар повинен бути активним, спрямовувати сили ці в бажаному напрямі. Асклепіад займався і хірургією, йому приписують проведення першої трахеотомії.

Асклепіад був людиною високої культури, блискучим промовцем, мав великий авторитет у вищих колах Риму, був другом Ціцерона, Марка Антонія. Він багато сприяв поширенню серед римлян популярності грецьких лікарів, яка з часом настільки зросла, що, за словами Плінія, «той, хто практикував з медицини і не знав грецької мови, не користувався успіхом; лікарі-римляни видавали себе за греків».

Медицина в стародавньому Римі. Частина 1

Медицина в стародавньому Римі. Частина 2

Медицина в стародавньому Римі. Частина 3. Гален

Медицина в стародавньому Римі. Частина 4