Найвідсталішою із західноєвропейських країн у XVII-XVIII ст. була Німеччина, яка зазнала тяжких втрат за чає Тридцятилітньої війни (1618-1648). За цей період загинуло 3/4 населення країни, промисловість, мореплавство цілком занепали. За Вестфальським миром виходи до Північного моря відійшли до Голландії, до Балтійського - Швеції. Німеччина була відрізана від світових торговельних шляхів. Вона розпалася на багато дрібних князівств. Збереження феодального ладу в країні сприяло розвиткові ідеалістичних течій у різних галузях життя, зокрема і в медичній науці.
У кінці XVII - на початку XVIII ст. в Німеччині починають відкриватися в різних князівствах університети; в більшості з них навчальна справа була організована незадовільно. Викладали на медичних факультетах 1-2 професори; анатомічних театрів, власних клінік не було. Оскільки один професор викладав багато дисциплін, то часто тексти лекцій не змінювались протягом багатьох років. Таких професорів студенти називали dictator perpetuus. Ініціативу професорів зв'язували ще обов'язкові для них інструкції під назвою «Гельмштедських статутів», за якими медичну науку вони повинні викладати «правильною, непорушною, якою її створили обрані богом Гіппократ, Гален, Авіценна, при цьому емпірію, тетралогію Парацельса та інші шкідливі твори медичні потрібно повністю відхиляти».
У Німеччині в медицині дістав поширення суто християнський погляд на організм людини як на знаряддя душі. Апостолом цього вчення був Ернст Шталь (1660-1734), професор університету в Галлі. Вивчення анатомії, фізіології, на його думку, нічого пояснити не може, воно навіть шкідливе, бо дає неправильне тлумачення вищої цілеспрямованості, властивої внаслідок дії душі всім функціям організму. Причину захворювання Шталь вбачав у гріховності. Цей ідеалістичний напрям у медицині, який дістав назву анімізму (anima - душа), мав багато прибічників. З часом лише замість душі почали основу життя вбачати в особливій «життєвій силі», і назва напряму «анімізм» змінилася на «віталізм» (vita - життя), від чого суть цього реакційного вчення не змінилася.
В гарячці Шталь вбачав один з найдійовіших засобів боротьби організму з хворобою, прояв підвищеної діяльності душі і тому не вважав потрібним пригашувати її лікувальними засобами. Шталь багато займався хімією, він запропонував теорію флогістону. Дихання, на його думку, не лише охолоджує кров, а й нагріває. Він був палким прихильником кровопускань, навіть запори лікував кровопусканнями; на 70-му році життя він зробив собі сто друге кровопускання.
Разом з тим у Німеччині, яка мала тісні зв'язки з університетами Італії та Голландії, поволі пробивали собі шлях і нові течії в розвитку медицини. В самому університеті в Галлі професор Фр. Гофман (1660-1742) гостро заперечував проти погляду Шталя щодо підкорення функцій організму душі і зведення ролі лікаря біля ліжка хворого фактично до ролі пастора. Гофман свої погляди і практичний досвід виклав у 9-томній «Medicina rationalis systematica». Життя, за Гофманом, є безперервний рух. Серце і щільні рухомі частини тіла набувають здатності руху від флюїдів, які збираються у шлуночках мозку, і від них по нервах розносяться по всьому організму. В разі підвищення припливу флюїдів до певних частин організму настає патологічний спазм, у противному разі - атонія. Самі рухи в організмі відбуваються за законами механіки «Mechanismus - causa, fons, lex omnium actionum». Хоч флюїди Гофмана, по суті,- це та ж «аніма» Шталя, але розуміння ним перебігу життєвих процесів, причин захворювань різко відрізнялося від розуміння Шталя, в зв'язку з чим виникла дискусія, яка набула такої гостроти, що колишня приязнь між ними перетворилась на ворожнечу, прибічники одного й другого утворили два табори.
У 1737 р. у Геттінгені засновано університет, до якого було запрошено професором на медичний факультет молодого швейцарського ученого Альбрехта Галлера (1708-1777) - людину великих здібностей і організаторського таланту. За 16 років роботи в цьому університеті він зробив його відомим у всьому вченому світі.
Галлер був одним з видатних учених початку XVIII ст., які намагались, широко використовуючи експеримент, пояснити функції організму на природних основах. Народився він у Берні в сім'ї відомого юриста. З дитячих років виявив особливі здібності до вивчення мов, поезії. Вивчав медицину в Лейдені, був улюбленим учнем Бургава; в 19 років здобув звання доктора медицини. Повернувшись на батьківщину, він опублікував два збірники поезії, які принесли йому славу видатного поета країни. Одночасно Галлер працює в галузі анатомії, ботаніки; його праці були помічені в наукових колах, і його запросили до Геттінгенського університету викладати анатомію, хірургію і ботаніку. В Геттінгені Галлер засновує анатомічний театр, експериментальні і хімічні лабораторії, ботанічний садок, створює наукове товариство, видає «Gottingen gelehrte Anzeigen», перекладає, редагує і видає твори класиків медицини. Галлерові належать численні праці з анатомії, фізіології, ботаніки, богослов'я, поетичні твори. В 1753 p., незважаючи на запрошення з різних країн на почесні наукові посади, Галлер повертається на батьківщину до рідних улюблених Альп, які він описував у своїх поетичних творах, і не покидає їх до смерті. За своїми суспільними поглядами був консерватор, недооцінював діяльність французьких енциклопедистів.
В історії медицини Галлеру належить велика заслуга зведення докупи розрізнених, відкритих різними авторами фізіологічних відомостей. Він систематизував їх, доповнив своїми ґрунтовними дослідженнями і склав перший підручник фізіології - «Ргітае liniae physiologiae» («Початок фізіології»), який видавався 20 разів і був основним підручником на медичних факультетах ще на початку XIX ст. Йому ж належить велика, у 8 томах, праця «Elementa physiologiae corporis humani», в якій широко висвітлено стан сучасної йому фізіологічної науки. Галлер намагався шляхом експериментів знайти пояснення органічного процесу руху як основи більшості життєвих функцій. Йому належить введення в біологію двох важливих понять - подразливості (irritabilitas) та чутливості (sensibilitas). У праці «De рагtibus corporis humani sensibilitas et irritabilitas» він довів, що в організмі лише м'язам властиво на будь-яке подразнення відповідати скороченням; ця властивість не залежить від нервів; що ж до властивості відчуття, то нею наділені лише нерви. З мозку по найтонших каналах нервів передається по всьому організму spiritus vitalis. В анатомії Галлер перший описав arcus lumbocostalis diaphragmatis, circulus vasculosus nervi optici, rete testis та інші анатомічні утворення, до назви яких за старою номенклатурою додавалось його прізвище. У працях Галлера багато помилкових тверджень, він не позбувся містичних поглядів, але широке застосування ним експериментів для пояснення природи життєвих процесів в організмі стало прикладом для наступних дослідників. Галлер, як і його попередники з давніх часів, вважав, що в зародку організму всі органи вже існують, що зародок - організм у мініатюрі, який з ростом лише збільшується. Такий погляд називають преформізмом. Ще до Галлера концепцію преформізму не поділяли окремі вчені, які докладно вивчали розвиток зародків (Мальпігі, Гарвей). Ґрунтовно спростував преформізм і довів справедливість епігенетичного розвитку органів з недиференційованої маси зародка Каспар Вольф (1735-1790), академік Російської академії наук.
Вивчаючи розвиток зародка в яйці, Вольф перший довів існування чотирьох зародкових листків, з яких і формуються в певній послідовності органи, його вважають основоположником наукової ембріології. За своїми поглядами Вольф був віталістом. Правильно описуючи розвиток організму із зародкових листків, він вважав, що цей розвиток відбувається за певним планом під впливом особливої вищої сили - vis essentialis.
У цей період зроблено спроби внести ясність ще в такі важливі фізіологічні проблеми, як процеси травлення та дихання.
Рене Реомюр (1683-1753) та Лазар Спалланцані (1729- 1799), за спеціальністю не лікарі, а хіміки, дослідами на собі та інших особах доводили, що травлення зумовлюється хімічними, а не механічними процесами, як це вважалося віддавна. Реомюр доводив це, піддаючи себе такому експерименту. Він ковтав металеву капсулу з отворами, в яку вміщував шматочок м'яса, і констатував, що м'ясо розчинялося без будь-якої дії механічних факторів. Спалланцані доводив те ж саме in vitro, вміщуючи в шлунковий сік (добутий за допомогою губки на нитці, яку проковтували і через певний час витягували) шматочок м'яса, який у посудині розчинявся, що ж до хліба, то він у подібних умовах не розчинявся.
Медицина в Німеччині. Виділення фізіології в окрему дисципліну. Месмеризм. Гомеопатія. Частина 1
Медицина в Німеччині. Виділення фізіології в окрему дисципліну. Месмеризм. Гомеопатія. Частина 2
