Патологічна фізіологія під назвою загальна патологія відокремилася у вітчизняних медичних вищих школах у самостійну дисципліну в 1869 р. В.В.Пашутін уперше в 1874 р. надав їй експериментально-фізіологічного спрямування. В СРСР з 1924 р. за ініціативою О. О. Богомольця назва «патологічна фізіологія» замість «загальна патологія» стала загальновизнаною.
Вітчизняна патологічна фізіологія за обсягом охоплених проблем і глибиною вивчення їх займає одне з провідних місць у світовій медичній науці. Радянська патологічна фізіологія на основі принципів діалектичного матеріалізму розглядає патологічні процеси як якісно нові, специфічні біологічні явища, в основі яких лежить поєднання процесів порушення фізіологічних функцій і процесів компенсаторно-відновних. Правильне" формулювання патологічною фізіологією таких понять, як хвороба, етіологія, патогенез, взаємовідношення зовнішнього і внутрішнього в патологічному процесі, конституція, спадковість у патології тощо, має велике значення для формування матеріалістичного світогляду радянського лікаря.
Важливим завданням патологічної фізіології є системний підхід до патологічного процесу, що дає змогу органічно поєднати структурний і функціональний аналіз, встановити зв'язок між функціями, кровопостачанням, обміном речовин і структурою.
Серед багатьох проблем, що їх успішно вивчають вітчизняні вчені, найважливішими є патологічна фізіологія нервової системи, проблеми обміну речовин і реактивності, патогенез шокового стану, проблема клінічної смерті та оживлення, патогенез новоутворень.
Академік О.Д.Сперанський разом із співробітниками розробив теорію про організуючу роль нервової системи у виникненні, розвитку і наслідках патологічних процесів. Виходячи з цієї теорії, Сперанський дав своє розуміння питань запалення, інфекції, імунітету, реактивності організму, пухлинного росту та ін. Його книгу «Елементи побудови теорії медицини» (1935) перекладено на різні європейські мови.
Роботи школи О.Д.Сперанського, як і роботи фізіологів К.М.Бикова, В.М.Чернігівського, І.Т.Курцина про взаємовідношення кори великого мозку і внутрішніх органів, дали підстави для створення теорії кортико-вісцерального патогенезу ряду захворювань внутрішніх органів. За цією теорією, виникнення і розвиток захворювань залежать від первинного порушення вищої нервової діяльності. Автори цієї теорії схильні надавати їй універсального значення, що справедливо викликає заперечення. Правильніше сказати, що нервова система у вищих тварин організовує не захворювання, а захист організму проти хвороби (А.Г.Іванов-Смоленський, А.Д.Адо, С.М.Павленко та ін.).
В Інституті клінічної фізіології М.М.Сиротинін із співробітниками провів важливі експериментальні роботи з вивчення розвитку реактивності організмів у процесі філогенезу та онтогенезу. Виявлено, що з розвитком нервової системи в організмах зростає фізіологічна реактивність: спочатку первинна, далі - імунологічна, а потім - алергічна, яка особливо виявляється в людському організмі. Те саме спостерігається в розвитку реактивності і у філогенезі.
У справі вивчення патологічної фізіології обміну речовин велику роль відіграли розроблені Ю.С.Лондоном (1868-1939) методики ангіо- і органостомії. Методики ці дістали світове визнання. Ю.С.Лондон був першим дослідником, який довів, що випромінювання радію в певних дозах убиває тварину. Він уперше ввів у науку метод ауторадіографії (1904) і опублікував першу в світовій літературі монографію з радіобіології (1911). Світове визнання дістали праці М.М.Анічкова і С.С.Халатова з патогенезу атеросклерозу. Вони експериментально дослідили механізми утворення атеросклерозу під впливом екзогенного холестерину, їхні учні показали значення ендогенних факторів у виникненні гіперхолестеринемії під впливом порушень функції різних органів внаслідок тривалого напруження нервової діяльності (П.Д.Горизонтов, Н.Т.Шутова). Доведено можливість утворення холестерину з жирних кислот, розкрито механізми саморегуляції жирового обміну (С.М.Лейтес та ін.). Показано в динаміці зміни в серці при міокардиті та гіпертрофії міокарда (В.В.Парін), вивчено роль нейрогенного компонента в патогенезі інфарктів і некрозів міокарда (А.В.Лебединський та ін.). Багато уваги приділялося патогенезу артеріальної гіпертонії у працях О.О.Богомольця, М.М.Горєва, А.О.Доліна, М.А.Усієвича.
Застосування в експериментах і клінічній практиці довгострокових вживлених електродів та мікроелектродної техніки (П.Г.Костюк, Н.П.Бехтерєва та ін.) розширило відомості про нейрофізіологічні механізми основ психічної діяльності людини. Одержано дані про спеціалізацію великих півкуль мозку, про структурно-функціональну організацію їх та функціональну характеристику різних зон. На основі цих відомостей у клінічну практику успішно введено принципово нові засоби лікування ряду нервових захворювань, таких, як паркінсонізм, епілепсія, методом активізації невикористовуваних резервів мозку.
Визначні роботи проведено у вивченні патогенезу й експериментальної терапії шоку. Виявлено, що початковий механізм розвитку шокового стану є рефлекторним; токсемічний фактор у патогенезі шоку при пораненнях і опіках відіграє додаткову роль. Розроблено експериментально терапію шокових станів, запропоновано ефективні протишокові засоби (Я.Р.Петров, Е.А.Асратян та ін.). Створено імунну сироватку проти опікової хвороби. Останнім часом одним з провідних напрямів вітчизняної фізіології є вивчення проблеми мікроциркуляції - функціонального елемента органа, що об'єднує обмінні мікросудини, лімфатичні капіляри, нервові і сполучнотканинні утворення, функціонуючі клітини (О.М.Чернух). На рівні такої мікросистеми здійснюється регуляція кровопостачання, метаболізму і функції.
Глибоко вивчається в СРСР експериментальною лабораторією АМН проблема відновлення життєвих функцій організму, який перебуває в стані агонії або клінічної смерті. Видатні праці з цього питання належать Ф.А.Андрєєву і В.О.Неговському. Розроблено ефективні методи боротьби з цими станами. Помітним досягненням було розроблення в цій же лабораторії і впровадження у практику методів електроімпульсної терапії тяжких аритмій серця. При лікувальних закладах та при станціях швидкої допомоги організовано відділи реанімації для боротьби з термінальними станами.
Досягнуто значних успіхів у з'ясуванні патогенезу пухлин. Дослідження М.М.Петрова у вивченні канцерогенезу на мавпах відзначено Ленінською премією (1963 p.). Праці Л.М.Шабада та його учнів, присвячені дослідженню різних канцерогенних агентів у навколишньому середовищі, та відкриття ендогенних канцерогенів відзначено Міжнародною премією ООН. О.А.Кронтовський і О.Д.Тимофєєвський досліджували малігнізацію тканин в експлантатах. Роль вірусів у канцерогенезі широко вивчалась школою Л.А.Зільбера. Н.П.Мазуренко відкрито вірус, що викликає лейкоз у щурів. Останнім часом вивчення канцерогенезу провадиться на клітинному та молекулярному рівнях (Ю.М.Васильєв, Р.Є.Кавецький, Е.Е.Погосянц, В.О.Енгельгардт, В.С.Шапот). Певні успіхи здобуті у застосуванні медикаментозного лікування пухлин. Л.Ф.Ларіонов разом з хіміками створив перші вітчизняні протипухлинні препарати (новембіхін, допан, сарколізин).
В країні крім Всесоюзного онкологічного центру АМН СРСР у Москві і НДІ онкології ім. М.М.Петрова МОЗ СРСР працюють численні онкологічні інститути.
