Нова епоха блискучого розвитку хірургії почалася з введенням антисептики. Після опублікування Лістером його праць про застосування антисептичного методу цей метод знайшов серед наших учених найпалкіших прихильників. Антисептику, як пізніше й асептику, почали широко застосовувати в Росії раніше, ніж на батьківщині Лістера - в Англії, а також у Франції, Німеччині.
Піонером антисептики в Росії був Павло Петрович Пелехін (1842-1917). Уже через кілька місяців після опублікування праць Лістера П.П.Пелехін їде в Англію і вивчає метод у самого автора. Повернувшись на батьківщину, він опубліковує першу в нас працю з антисептики «Успіх нових ідей в хірургії при лікуванні ран, складних переломів і гнійних скупчень». На цю ж тему Пелехін виголошує у Петербурзькому товаристві лікарів доповіді, в яких закликає хірургів перевірити на практиці цю надзвичайно перспективну методику. Лише в 1878 p., коли Пелехін почав завідувати хірургічною клінікою, він зміг широко застосовувати антисептичний метод, домігшись після складних оперативних втручань надзвичайно низької на ті часи летальності (7%). В його клініці запропоновано було замінити шкідливу для організму карболову кислоту на трихлорфенол - більш бактерицидний і менш подразливий препарат.
Павло Петрович Пелехін походив із стародавньої козацької родини. Один з його предків - Григорій Пелех - наприкінці XVII ст. був кошовим Запорізької Січі. Батько його Петро Павлович (1794-1870) у Петербурзькій медико-хірургічній академії був професором судової медицини і медичної поліції, а з 1849 р. до кінця життя викладав курс медицини в Київській духовній академії. За заповітом батька його заощадження в сумі 70 000 карбованців П.П.Пелехін передав Науковому товариству ім. Т.Г.Шевченка у Львові (1898 р.) на організацію хірургічної клініки. В 1913 р. Пелехін мав намір свої заощадження в сумі 300000 карбованців передати на відкриття українського університету у Львові. Початок першої світової війни перешкодив йому здійснити свій намір.
Уперше метод антисептики у воєнно-польових умовах з успіхом застосували під час російсько-турецької війни 1876-1877 рр. С.П.Коломнін, К.К.Рейєр, М.В.Скліфосовський та інші. С.П.Коломнін (1842-1886) - професор Київського університету, пізніше Петербурзької медико-хірургічної академії, надавав, як і Пирогов, основного значення не повітряній, а контактній інфекції. Відповідно до цього він спростив лістерівську пов'язку. Коломнін перший успішно застосував переливання дефібринованої крові в бойових умовах.
Широку пропаганду антисептичного методу, пізніше асептики, провадили в Петербурзі професор М.С.Субботін (1843-1913), з іменем якого пов'язана розробка лікування гнійних плевритів методом постійного відсмоктування, та видатний хірург Обухівської лікарні О.О.Троянов. У Москві цю роботу вели пам'ятні в історії вітчизняної хірургії М.В.Скліфосовський, П.І.Дьяконов, О.О.Бобров.
Микола Васильович Скліфосовський (1836-1904) - справедливо вважається найвидатнішим вітчизняним хірургом другої половини XIX ст. Він очолив велику роботу з планування і будівництва нового клінічного містечка на Дівочому полі в Москві, яке тепер є базою медичного інституту. Збудовані ним клініки були для тих часів найдосконалішими в Європі щодо забезпечення умов для лікувальної, педагогічної і науково-дослідної роботи. Він був одним з ініціаторів організації Московського хірургічного товариства, головою І Всеросійського з'їзду хірургів. Скліфосовський - один з організаторів Всесвітнього конгресу лікарів у 1897 p., президентом якого його було обрано. Конгрес відбувся в Москві. На нього зібралося 7 тисяч учасників. Останні 7 років творчої діяльності Скліфосовського припадають на Петербург, де він очолив єдиний у ті часи Інститут удосконалення лікарів, обсяг і умови роботи якого він значно збільшив і поліпшив.
Україна має честь зберігати на своїй землі останки двох найвидатніших вітчизняних хірургів XIX ст.: М. І. Пирогова, який вивів нашу вітчизняну хірургію на світову арену, і М. В. Скліфосовського, який гідно продовжив його роботу. За радянських часів ім'я М. В. Скліфосовського присвоєно науково-дослідному інституту швидкої допомоги в Москві.
Інститут невідкладної хірургічної допомоги імені М. В. Скліфосовського в Москві
Широке застосування антисептики за всіма правилами, рекомендованими Лістером, незабаром показало, що поряд з перевагами її, порівняно із старими методами лікування ран, є й істотні недоліки: місцеві некрози тканин, отруєння хірургів і хворих карболкою, тяжкі дерматози на руках тощо. Менш шкідливими, але згубними для тканин були і трихлорфенол, йодоформ, сулема. Виявилося і переважне значення контактної інфекції порівняно з повітряною.
У цей час бактеріологи, а пізніше гігієністи довели, що кип'ятіння, пропарювання, особливо під тиском, є найактивнішими і найзручнішими способами знищення бактерій. З гігієнічної лабораторії Петербурзької медико-хірургічної академії вийшла класична праця М.Я.Преображенського (1864-1918) «Фізична антисептика при лікуванні ран», в якій всебічно висвітлено питання про вплив фізичних властивостей перев'язного матеріалу на всмоктування ранового виділення і показано важливість зменшення або збільшення цього всмоктування для перебігу ранового процесу. Методи фізичної дезинфекції були незабаром запозичені хірургами для стерилізації перев'язного матеріалу, інструментів, білизни. Хімічні засоби залишалися для дезинфекції рук, операційного поля та ін. Антисептичний і асептичний методи почали застосовувати як такі, що доповнюють один одного, щоб не допускати потрапляння в рану бактерій - основних збудників гнійних процесів.
Широкими популяризаторами асептики були в Петербурзі М.С.Субботін, О.О.Троянов, у Москві - М.В.Скліфосовський, П.І.Дьяков, у Берліні - Е.Бергман, Шімельбуш, у Парижі - Ж.Пеан, у Відні - Т.Більрот. В розробці і введенні в практику антисептики і асептики брали участь представники багатьох країн.
Видатна роль у розвитку анатомо-фізіологічного напряму у вітчизняній хірургії і розробці нових оперативних методів лікування належить Олександрові Олексійовичу Боброву (1850-1904) та його численним учням. Він змінив Скліфосовського на кафедрі факультетської хірургії. Бобров запропонував нові засоби кісткової пластики дефектів черепа, хребта, операцію закритої ехінококоектомії, оригінальний метод операції пахвинної грижі. Він перший почав широко застосовувати вливання фізіологічного розчину кухонної солі при шоку та інших критичних станах організму. Апарат Боброва для таких вливань використовується й тепер. Разом із своїми учнями він збагатив вітчизняну хірургію класичними посібниками з топографічної анатомії і оперативної хірургії. Його учень П.І.Дьяконов (1855-1908), перший професор із земських лікарів, багато працював над удосконаленням в хірургії антисептики та новим тоді методом асептики, йому належать видатні праці з .хірургії стравоходу, ринопластики, хірургії на жовчних шляхах. Дьяконов перший у світовій хірургії запропонував і ввів у практику ранні фізичні вправи після операцій та раннє вставання. Він був одним з основоположників вітчизняної хірургічної преси.
З 1891 р. Дьяконов разом із Скліфосовський власним коштом видавали журнал «Хирургическая летопись». У зв'язку з переїздом у 1895 р. до Петербурга Скліфософський вийшов з редакції, і Дьяконов за допомогою А.П.Чехова намагався знайти видавця журналу. Чехов .умовив видавця реакційної газети О.С.Суворіна надати субсидію журналу, але Дьяконов категорично відмовився прийняти від нього допомогу і вирішив видавати журнал своїм коштом під новою назвою «Хирургия», як було запропоновано Чеховим. Журнал скоро став найпопулярнішим і найавторитетнішим спеціальним виданням в Росії і за кордоном. Навколо нього об'єдналися передові хірурги університетських центрів і земства. В журналі своєчасно знаходили відбиття актуальні питання хірургічної науки, і тепер за ним можна простежити розвиток вітчизняної хірургії кінця XIX - початку XX ст.
У журналі широко висвітлювався досвід роботи земських лікарів, публікувалися їхні звіти про роботу. Видання журналу вимагало від Дьяконова і членів його сім'ї, які всі були добровільними і єдиними технічними працівниками редакції, не лише витрати власних обмежених коштів, а й великого напруження. А.П.Чехов весь час підтримував моральний дух Дьяконова. «Ви підтримуєте в мені,- писав Дьяконов в одному з листів Чехову,- віру в мої сили і успіх тієї справи, яку я вважаю насущно необхідною для руху нашої наукової думки і для розвитку в нас наукової, а не ремісничої хірургії».
Починаючи з 1900 р. багато зусиль доклав Дьяконов для організації щорічних з'їздів російських хірургів. Як постійний член організаційних комітетів, він прагнув, щоб програми з'їздів відбивали життєві запити хірургічної науки і практики, досвід і успіхи вітчизняної хірургії.
Закриваючи VII з'їзд, на якому були продемонстровані успіхи в хірургії стравоходу - П.О.Герцена, в шлунковій хірургії - С.І.Спасокукоцького, в лікуванні захворювань суглобів - М.О.Вельямінова, Дьяконов, який очолював з'їзд, з гордістю підкреслив самобутність і самостійність розвитку вітчизняної хірургії.
Ми навели докладніше обставини видання журналу «Хірургія», щоб показати, з якими труднощами народжувалася в Росії спеціальна наукова преса. Царські органи освіти ставилися байдуже до справи розвитку вітчизняної науки, їх передусім турбувало проникнення в школи прогресивних ідей, з якими велася постійна і нещадна боротьба.
