Рене Лаеннек (1781-1826) у своїх працях багато уваги приділяв вивченню зв'язків між симптомами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливостями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки. У той час крім давніх методів дослідження при хворобах органів грудної клітки - огляду, пальпації, зрідка вислухування вухом - почали застосовувати і метод вистукування - перкусію. Пропагував цей важливий метод діагностики у Франції видатний терапевт, знавець захворювань серця Жан-Ноель Корвізар (1755- 1821), який переклав з латинської на французьку мову твір винахідника цього методу Леопольда Ауенбруггера, лікаря з Відня.
Рене Лаеннек (1781-1826)
Леопольд Ауенбруггер (1722-1809), після семирічної наполегливої роботи, в 1761 р. у Відні опублікував працю під назвою «Inventum novum ex percussione thoracis humani ut signo absrru-sos interni pectoris morbos detegendb («Новий винахід через перкусію грудної клітки людини виявляти ознаки прихованих внутрішніх грудних хвороб»). Ця робота на батьківщині автора не привернула до себе належної уваги, і лише Корвізар довів до широких лікарських мас усю важливість цього винаходу для діагностики.
Починався цей твір такими словами: «Я подаю тобі, ласкавий читачу, винайдений мною новий спосіб для виявлення захворювань органів грудної клітки.'Він складається з вистукування грудної клітки людини, яке внаслідок зміни звучання тонів дає уявлення про внутрішній стан її. Все це я описав на підставі багаторазово проведених мною вистукувань, які незмінно свідчили про справедливість моїх висновків. Ніякого марнослів'я і прагнення виділитися у цій моїй праці немає».
Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження ще вислухуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ, а пізніше вислухуванням трубочкою.
На думку про можливість використовувати безпосереднє вислухування навів його, за словами самого Лаеннека, такий буденний факт. Якось він ішов на виклик до хворої через двір Лувру. Лувр за час революційних подій зазнав значних пошкоджень, тепер його ремонтували і двір був завалений будівельними матеріалами. Лаеннек звернув увагу на двох хлопчиків, які грались деревинками: один з них шкрябав на одному кінці деревинки, а другий вухом вислухував на другому. Хвора, яку мав дослідити Лаеннек, була молода, дуже огрядна дівчина з недугою серця. Уявлення про роботу серця промацуванням нічого не дало: прослухати серце безпосередньо вухом соромливий Лаеннек не наважився. «Пристойність не дозволяла мені,- пише він,- вдатися до цього засобу». У нього раптово виникла думка послухати хвору за прикладом хлопчиків. Він міцно згорнув паперовий зшиток і приклав до грудей хворої. «Першого разу, коли я застосував цей засіб, я настільки ж здивувався, як і зрадів, почувши тони серця чіткіше і виразніше, ніж коли вислухував безпосередньо вухом. Я тоді не подумав, що цей засіб може дати багато корисного не лише для дослідження биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть викликати шуми в грудній клітці, як дихальні шуми, звук голосу, хрипи, скупчення рідини в плеврі чи перикарді». З винятковою наполегливістю Лаеннек починає перевіряти можливості використання посереднього вислухування. Він виготовляє для цього два з'єднаних дерев'яних циліндри, названих ним стетоскопом (від aiEvocF - груди, охолєш - досліджую). Перша модель такого стетоскопа зберігається в Лаеннеківському музеї в Нанті - місті, де Лаеннек здобув медичну освіту. Протягом трьох років він працює в лікарнях, нагромаджуючи факти, перевіряючи те, що чує, вислухуючи хворого із змінами в органах, які можна виявити під час секцій. В 1819 р. він публікує свою відому працю «Трактат про безпосередню аускультацію». Епіграфом до книги він узяв слова Гіппократа: «Вміти досліджувати - вже велика частина майстерності». Користуючись стетоскопом, Лаеннек описав багато аускультативних ознак, дав їм назву і пояснення, які в значній частині поділяють учені і в наш час. Такі терміни, як пуерильне, сакадоване дихання, егофонія, амфоричний шум, капілярний бронхіт, геморагічний інфаркт та ін., належать йому.
Класичну працю Лаеннека про аускультацію через рік після опублікування було вже перекладено майже на всі європейські мови.
Лаеннеку належать також визначні праці з патологічної анатомії, туберкульозу. Він перший виявив, не знаючи етіології туберкульозу, патологоанатомічну специфічність цього процесу в утворенні горбків - туберкул. Отже, цю недугу Лаеннек запропонував називати туберкульозом. Ця назва, як відомо, увічнилась у світовій медичній термінології. Слід зазначити, що думку Лаеннека щодо єдності патологоанатомічного субстрату при сухотах (туберкул) не поділяли тогочасні корифеї медицини, включаючи Вірхова, і лише з відкриттям Кохом збудника туберкульозу і в результаті патогістологічних перевірок погляд Лаеннека набув загального визнання.
З іменем Лаеннека пов'язаний опис перитоніту та цирозу печінки. Лаеннека було обрано членом Медичної академії, професором медичної школи, але хвороба - туберкульоз, вивченню якої він віддав стільки сил, змусила його припинити роботу, переїхати у провінцію, де він жив у злиднях і невдовзі помер у віці 45 років.
Велика історична заслуга Лаеннека в тому, що він не тільки відкрив аускультацію, а й дав патологоанатомічне пояснення ознак, які можна виявити за допомогою цього методу.
Винайдення перкусії і аускультації, простих і завжди доступних методів дослідження, значно збагатило діагностичні можливості клінічного обстеження хворих. Визначаючи за допомогою цих методів зміни в органах, лікарі почали поєднувати їх із змінами морфологічними.
Лаеннеку доводилося вести гостру боротьбу з популярним в його часи вченням Ф. Бруссе (1772-1838), який у Парижі очолював кафедру загальної патології. Бруссе дотримувався погляду, що всі недуги мають свій початок в запаленні кишок. Подразнення з кишок, на його думку, можуть проявлятися в організмі в найрізноманітніших формах, таких, як гарячка, шкірні висипання, нервові явища. В лікуванні основне - дієта і кровопускання, п'явки. В його відділі в госпіталі, крім безпосередніх кровопускань, застосовувалося 100 тисяч п'явок на рік. Захоплення лікуванням різних хвороб п'явками серед прибічників Бруссе так поширилось, що в 1827 p., внаслідок того що свої запаси вичерпались, імпортовано було у Францію 23 мільйони п'явок з інших країн. Показуючи морфологічні зміни, характерні для різних недуг, Лаеннек доводив усю безпідставність учення Бруссе.
Розроблені Корвізаром і Лаеннеком нові методи клінічного дослідження почали застосовувати в інших країнах. В Росії одними з перших ввели їх у практику та вдосконалили Г. І. Соколовський і П. А. Чаруковський.
У Берліні активно поширювали методи перкусії та аускультації, а також клініко-патологічні зіставлення І. Шенлейн і Ф. Фрерикс. У Відні цим питанням приділяли багато уваги Й. Шкода (чех за національністю) і Йоганн Дітль. «Уже пробив останній час безгрунтовної емпірії,- зазначав Шкода у своїх лекціях, - тільки те, що має суто наукове природоісторичне обґрунтування, повинне вводитись у практичну медицину, все інше - містика. Медицина - наука, а не мистецтво».
Нові методи дослідження значно поліпшили діагностику захворювань, тимчасом як лікувальні можливості залишались малодійовими, застарілими, обмежувалися в основному частими кровопусканнями, проносними та блювотними. Це давало підстави для скепсису щодо лікувальних можливостей медицини взагалі. «Ми можемо розпізнавати, описувати й розуміти захворювання, але ми не повинні навіть мріяти про можливість впливати на них нашими засобами». Ще більш крайніх поглядів, ніж Шкода, дотримувався Дітль: «Краще, що можна зробити при внутрішніх хворобах,- це не робити нічого».
Збагачення клініки ефективними лікувальними засобами стало можливим тільки з розвитком експериментальної фармакології. Першу в світі лабораторію фармакології було створено Г. Бухгеймом в Дерптському (нині Тарту) університеті в 1847 р. У другій половині XIX ст. в лікувальну практику ввійшли вже такі активні препарати, як морфій, кофеїн, бром, атропін, папаверин та ін.
