В розвитку самобутньої вітчизняної клінічної медицини видатну роль і далі відігравала Московська терапевтична школа. Серед її представників слід відзначити професора Г.А.Захар'їна - талановитого продовжувача ідей Зибеліна й Мудрова.
Григорій Антонович Захар'їн (1829-1897) у своїх поглядах на організм як єдине ціле, на роль зовнішнього середовища, нервової системи у патогенезі захворювань в основному був солідарний з Боткіним. Головною особливістю поглядів Захар'їна була своєрідна методика встановлення діагнозу і побудови плану лікування хворих. Виходячи з того, що переважна більшість його учнів працюватиме на периферії й не матиме можливості використовувати додаткові методи діагностики, він у своїх клінічних лекціях практично доводив, що, застосовуючи систематичне вдумливе опитування хворого, дізнавшись, в яких умовах він живе і працює, як у нього поступово виявлялися симптоми захворювання, пов'язавши ці відомості з даними огляду хворого, уважного об'єктивного дослідження, можна розпізнати найскладніше захворювання. Якщо лікар матиме повне уявлення про всі умови життя і звички хворого, стан його організму, можна, за Захар'їним, правильно організувати лікування. Опитування хворого він радив провадити суворо за певною схемою. З'ясувавши, на що скаржиться хворий, він докладно розпитував про його житлово-побутові умови, умови праці, час перебування на повітрі, звички щодо їжі, одягу, відпочинку, сну. Опитування про функції організму він радив також провадити суворо за системами: органів дихання, кровообігу, травлення, сечостатевої тощо. Опитування й дослідження потрібно провадити не формально, а весь час аналізувати добуті відомості. «Дані, що їх одержуємо при опитуванні і об'єктивному дослідженні, пише він у своїх клінічних лекціях, неминуче породжують певні передбачення, які лікар відразу ж намагається розв'язати перевірними запитаннями і об'єктивними дослідженнями».
Дійшовши висновку щодо діагнозу захворювання, Захар'їн велику увагу приділяв лікуванню хворого, яке має бути суто індивідуальним, з урахуванням умов життя хворого, його матеріального стану, умов праці, звичок тощо. Він різко засуджував професорів, які вражали слухачів тонкістю своєї діагностики, але зневажливо, зверхньо ставилися до організації лікування. Захар'їн був противником властивих тому часові складних лікарських сумішей, вимагав докладно вивчити експериментально кожен медикамент, перш ніж застосовувати його в клініці. Особливо гостро виступав він проти зловживання наркотичними речовинами. Хто дає багато наркотичних речовин, казав Захар'їн, той недосвідчений лікар: він діагнозу не уточнить, а все затушовує морфієм, хлоралом та фенацетином.
У лікуванні Г.А.Захар'їн значну увагу приділяв загальному режимові хворого, він перший у нас почав широко застосовувати в терапії вітчизняні мінеральні води, гідротерапію, клімате- і фізіотерапію. Він був великим прихильником виділення окремих спеціальностей. У його клініці (60 ліжок) лікувалися хворі на внутрішні, неврологічні, шкірні, венеричні хвороби, хворі на тиф та ін. За його ініціативою спочатку було виділено для цих хворих окремі палати, а пізніше утворено окремі клініки педіатрії, гінекології, офтальмології та ін.
Захар'їн перший почав викладати систематичний курс аускультації і перкусії, в клініці організував клінічну й бактеріологічну лабораторію, якою завідував Г.М.Мінх, пізніше відомий інфекціоніст та епідеміолог, професор Київського університету. Захар'їн перший детально описав клініку сифілісу серця, сифілітичну пневмонію, дав досконалу для тих часів клінічну класифікацію туберкульозу, описав у 1889 р. зони шкірної гіперестезії при захворюваннях внутрішніх органів, які пізніше описав (1893) англійський невропатолог Гед (Head).
Г.А.Захар'їн надавав великого значення гігієні як вирішальному факторові у боротьбі із захворюваннями, профілактиці їх. У своїй праці «Здоров'я і виховання в місті і за містом» він писав: «Ми вважаємо гігієну не тільки необхідною частиною шкільної медичної освіти, а й одним з найважливіших, якщо не найважливішим предметом діяльності будь-якого практичного лікаря. Чим більш зрілий практичний лікар, тим краще він розуміє могутність гігієни і відносну слабкість терапії. Хто не знає, що найбільш згубним і найпоширенішим хворобам, проти яких поки що безсила терапія, можна запобігти гігієною... Переможно сперечатися з недугами мас може лише гігієна». Захар'їна вважають засновником шкільної гігієни.
Григорій Антонович Захар'їн не володів особливим талантом промовця, його лекції не були блискучими за формою, але вражали слухачів винятковою послідовністю, логічністю визначення діагнозу хворого, якого він розглядав на лекції, і доцільністю призначуваної ним терапії. Лекції його залишалися в пам'яті слухачів на все життя. Надруковані, вони багато втрачали для тих, хто мав щастя слухати їх. А.П.Чехов, учень Захар'їна, пізніше писав: «Вийшли лекції Захар'їна, я купив і прочитав. Та ба! Є лібретто, але немає опери, немає тієї музики, яку я чув, коли був студентом». Клінічні лекції Захар'їна були перекладені на англійську, французьку і німецьку мови.
Варто ще зазначити, що своєю винятковою популярністю серед населення, незалежною поведінкою Захар'їн високо підніс авторитет вітчизняного лікаря.
У своєму заповіті Захар'їн передав 500 000 карбованців на будівництво шкіл. Взагалі ж у своїй діяльності він стояв дещо осторонь основних питань охорони здоров'я народних мас, яким велику увагу в своїй діяльності приділяв С.П.Боткін.
З учнів Г.А.Захар'їна на дальший розвиток клінічної медицини відчутно впливав професор госпітальної клініки Московського університету О.О.Остроумов (1845-1908). У своїх працях і практичній роботі він продовжував як ідеї свого вчителя, так і погляди С.П.Боткіна.
Фізіологія протягом перших років наукової діяльності Остроумова була фактично в центрі його інтересів; фізіологічній темі була присвячена і його дисертація «Про походження першого тону серця» (1873) та інші праці, опубліковані в роки перебування за кордоном у «Фізіологічному архіві Пфлюгера». Працюючи після повернення до Москви (1879) у шпитальній терапевтичній клініці і не знайшовши в лікарні, де містилася клініка, потрібних умов для експериментальної роботи, він обладнав на власні кошти лабораторії як у клініці, так і в знятому по сусідству приміщенні і вів тут наукові дослідження.
Так само, як і Боткін, прагнув наблизити клініку до запитів життя. Це виявлялося у самому доборі хворих, у прагненні демонструвати студентам - і в клініці, і в лабораторії - не казуїстику, якісь рідкісні «чисті» випадки хвороби, а по змозі захворювання, що часто трапляються в житті.
Клініка Остроумова була надзвичайно популярна серед провінційних, особливо земських, лікарів - саме з огляду на її близькість до потреб практичної діяльності рядового лікаря.
Центр ваги в лікуванні - учив Остроумов - не в ліках, а в тому, щоб поставити хворого в якомога сприятливіші умови, що запобігають дальшому розвиткові хвороби. Великого значення він надавав умовам харчування, житла, праці. Найціннішими в клінічному вченні Остроумова були його погляди на значення середовища як чинника, що може, з одного боку, спричинити захворювання, а з другого - сприяти одужанню й зміцненню організму. «Мета клінічного дослідження, проголосив Остроумов у вступній лекції, вивчити умови існування людського організму в середовищі, умови пристосування до нього й розладу. Предметом нашого дослідження є людина, нормальне життя якої порушене умовами її існування в середовищі» (Остроумов А.А. Вибрані праці - М., 1890.- С. 36).
Остроумов був переконаним прихильником і послідовником застосування ідей Дарвіна у клінічній патології. «Мета клінічного дослідження, писав він, вивчити умови існування людського організму в середовищі, умови пристосування до нього і розлади. Ми знаємо з біології, що середовище, змінюючи родові властивості організму, дає йому нові властивості, що відповідають особливостям середовища шляхом добору... Пристосування розвивається в ряді поколінь з передачею потомству міцності організму, стійкості в даному середовищі. Непристосування - хвороба - веде до вимирання безпосереднього і в потомстві, з передачею часткової слабкості деяких органів, змінених середовищем, і загальною слабкістю організму».
Говорячи про середовище хворого, Остроумов мав на увазі і рідних - батька і матір, по змозі - діда й бабусю, братів і сестер, навіть дядьків і тіток. Деякі сучасні Остроумову клініцисти висміювали це розширене розуміння середовища, прагнення вивчити стан здоров'я всіх рідних хворого; казали, що Остроумов замість історій хвороби пише сімейні хроніки. Дійсність підтвердила, однак, плідність його методу в тодішніх умовах Росії. Учні Остроумова, земські лікарі, ідучи вказаним ним шляхом, здійснювали подвірно-породинні обстеження, завдяки чому їм вдавалося виявити місцеві вогнища побутових захворювань і розпочати лікування їх. Зокрема, вдалося виявити вогнища побутового сифілісу, поширеного тоді в багатьох сільських місцевостях, а також хвороби, пов'язані з кустарними сільськими промислами, якими займалися цілі родини. У своїй заключній лекції Остроумов, звертаючись до майбутніх лікарів, зазначав: «Спостерігаючи хворого поза межами клініки, ви вивчатимете життя людини в її різноманітних умовах середовища. Лікарська діяльність в обмеженому тісному колі дасть більше засобів для наукових спостережень. Там, де лікар знає хворого і його середовище задовго до хвороби, де він лікує і рідних хворого, продовжує спостерігати всю родину і після хвороби, спостереження дає незрівнянно більше матеріалу для наукових висновків... В обмеженому, Вам відомому середовищі легше робити наукові спостереження, вчитися, здобувати знання». (Остроумов А.А. Вибрані труди, - М., 1950 -С. 263). Порушені Остроумовим питання в дальшому успішно розробляли радянські клініцисти М.П.Кончаловський, М.Д.Стражеско, з учнів Остроумова - фізіатр В.А.Воробйов, хірург Л.В.Мартинов та інші.
