Вхід

Жертви сталінських репресійТоталітарна адміністративно-бюрократична система, що склалася в нашій країні, вичерпала себе і увійшла в суперечність із вимогами суспільства. З середини 70-х років почалося зниження темпів економічного зростання, стали помітні явища стагнації. Це відбилося на всіх галузях народного господарства, у тому числі й на системі охорони здоров'я, фінансування якої провадилося за залишковим принципом. Доля бюджетних видатків на охорону здоров'я неухильно зменшувалась: у 1960 р - 6,6 %, у 1985 p.-4,6, у 1990 p.-близько 3 %. Це різко сповільнило процес оновлення матеріально-технічної бази охорони здоров'я, її модернізацію, зумовило низьку заробітну плату медичних працівників. Глибокі деформації в суспільстві призвели до зниження професійного і морального рівня медичних працівників.

На цей час у країні сталася низка тяжких катастроф з численними людськими жертвами і величезними матеріальними збитками, землетруси в Арменії і на Памірі, загибель теплоходу «Адмірал Нахімов», вибух продуктопроводу на Уралі тощо.

Найтяжкою катастрофою з далекосяжними, важко передбачуваними наслідками для населення став вибух на Чорнобильській атомній електростанції (1986 p.), коли, за офіційними даними, у повітря потрапило понад 50 млн кюрі радіоактивності (за іншими джерелами - у 20 разів більше). Радіоактивного забруднення зазнали Гомельська та Могильовська області Білорусії, райони Київської і Житомирської областей України, частина Брянської області РРФСР. Підвищення радіаційного фону було зареєстровано у 23 країнах Європи, у США, Китаї, Японії. Це була найбільша аварія за всю історію існування атомної енергетики. Вона набула глобальних масштабів.

За рішенням урядової комісії проведено евакуацію населення спочатку з десятикілометрової, а пізніше з тридцяти кілометрової зони.

Для медичного обстеження і надання медичної допомоги було створено 1964 лікарсько-сестринські бригади (6932 лікарів, 12 699 середніх медичних працівників, 1250 студентів). Обстежено понад 600 000 осіб (з них 215,3 тис. дітей). У червні 1986 р. у Києві, Мінську, Москві відкрито спеціалізовані диспансери. З метою забезпечення наукового аналізу наслідків аварії та координації заходів диспансерного нагляду в Києві створено Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини АМН СРСР, до складу якого входять НДІ клінічної радіології, експериментальної радіології, епідеміології і профілактики променевих уражень. У Мінську відкрито Інститут радіології АН Білорусі.

Унаслідок аварії досить різко погіршився загальний стан здоров'я населення. За даними цільової диспансеризації, популяційних і епідеміологічних обстежень через 4 роки після аварії частка здорових серед дорослого населення знизилася: у ліквідаторів аварії з 78 до 56%, у евакуйованих - з 59 до 38%, у тих, хто проживає на контрольованих територіях - з 51 до 28%.

Ліквідація наслідків аварії потребує не тільки медичних, а й великої кількості державних заходів. До 1992 р. планується відселити близько 50 000 чоловік (18 078 родин) з 5 областей України і 9 областей інших республік, провести оздоровлення 4,5 млн чоловік, забезпечити населення екологічно чистими продуктами харчування, налагодити виробництво продуктів харчування з радіопротекторною дією.

Критична ситуація, що склалася в системі охорони здоров'я (як і в цілому в народному господарстві) зумовила необхідність докорінної перебудови цієї галузі.

Передбачається децентралізація управління охороною здоров'ям, розширення амбулаторно-поліклінічної допомоги, введення посади домашнього лікаря. Це сприятиме розвитку й удосконаленню первинної медично-санітарної допомоги. Фінансування охорони здоров'я здійснюватиметься не тільки з державного бюджету, а й на принципах страхової медицини, що значно збільшить фінансовий внесок в охорону здоров'я. У найближчі 5-6 років планується розвиток мережі консультативно-діагностичних центрів, обладнаних сучасною медичною технікою. Нині функціонують 14 таких центрів, розрахованих на 600-1000відвідувачів щодня. До 1995 р. кількість їх зросте до 150.

Потребує розв'язання проблема співвідношення кількості підготовлених лікарів і середнього медичного персонала. У 1986 р. на одного випускника медінституту припадало 2,8 випускника медучилищ, тоді як оптимальне співвідношення - 1:4.

У нашій країні немає розвиненої фармацевтичної індустрії. Існуючі заводи здатні забезпечити близько 50 % потреби в лікарських засобах. Передбачається широке впровадження сумісних з іноземними фірмами підприємств, спорудження іноземними фірмами під ключ 4 фармацевтичних заводів для виробництва високоякісного інсуліну, сучасних антибіотиків, гормональних і серцевих преператів. Планується значне розширення виробництва одноразових шприців.

Виділено додаткові асигнування на охорону здоров'я. В березні 1991 р. значно (більш ніж у 2 рази) підвищено заробітну плату медичним працівникам, знято обмеження на роботи за сумісництвом. Перебудова охорони здоров'я тільки починається.

Викладання історії медицини у вищих вітчизняних медичних школах входило в програму навчання з часу заснування їх, але самостійних кафедр історії медицини в них не було; відомості з історії медицини подавались у курсах інших дисциплін, зрідка, як у Московському університеті, на окремому курсі приват-доцентами.

Першу в СРСР самостійну кафедру історії медицини було створено при І Московському медичному інституті в 1935 р. Й.Д.Страшуном, пізніше академіком АМН СРСР. У медичних інститутах України викладання історії медицини, як правило, ведеться при кафедрах організації охорони здоров'я та соціальної гігієни.

Центральний інститут удосконалення лікарів, крім викладання історії медицини лікарям, слухачам деяких циклів регулярно провадить семінари підвищення кваліфікації викладачів історії медицини. За ці роки в них взяли участь понад 350 чоловік.

Найбільші в країні музеї історії медицини - в Ризі імені його засновника П.Я.Страдиня і Військово-медичний музей Міністерства оборони в Санкт-Петербурзі. За роки десятої п'ятирічки зібрано матеріали й відкрито республіканський музей історії медицини в Києві, який у 1985 р. удостоєний Державної премії Української РСР.

У Москві також створено Всесоюзний музей історії медицини. В 1962 р. організовано Міжнародну академію історії медицини в Монпельє (Франція), до складу її входять представники нашої країни.