Позитивним моментом у розвитку всіх галузей клінічної медицини в Росії був тісний зв'язок її з природознавством. Коли в грудні 1906 р. у Петербурзі відзначалися 25-річчя з дня смерті М. І. Пирогова, головуючий І.П.Павлов у своїй промові зазначав, що «Пирогов при першому ж дотику до своєї науки - хірургії - відкрив її природничо-наукові основи: нормальну і патологічну анатомію і фізіологічний дослід». Раніше видатний хірург М. В. Скліфосовський твердив у своїй промові на з'їзді 1885 p., що «...хірургія як розділ великої галузі біологічних знань стоїть на найміцніших основах біології, на даних анатомії і фізіології».
Внаслідок розвитку природничих наук, головним чином фізики, хімії, біології, фізіології, хірургія в XIX ст. досягла великих успіхів. Цьому сприяло розв'язання таких основних проблем, як знеболювання і боротьба з нагноєнням ран. Нерозв'язаність цих проблем обмежувала діяльність хірурга. Розвиток хірургії гальмувало також те, що різні питання хірургічної патології вивчалися лише за допомогою клінічних спостережень, суто емпірично, без експериментальної перевірки. Недостатньо вивчена була і топографічна, прикладна хірургічна анатомія. Через брак належної клінічної бази викладання хірургії на медичних факультетах вітчизняних університетів, як і майже в усіх тогочасних університетах на Заході, студенти не мали змоги здобувати глибокі знання з хірургічної патології, опановувати цю важку і відповідальну спеціальність. У розв'язанні всіх цих складних проблем, що зумовило блискучий розвиток хірургії наприкінці XIX ст., велику роль відігравали вітчизняні вчені.
Виняткова заслуга в розвитку хірургічної науки в XIX ст. належить Миколі Івановичу Пирогову (1810-1881), класичні праці якого з топографічної анатомії, знеболювання, воєнно-польової хірургії принесли йому світову славу. Не обмежуючись цими дисциплінами, він залишив також велику спадщину в галузі загальної педагогіки, патологічної анатомії, соціальної медицини.
Розквіт роботи Пирогова припадає на часи, коли жили і працювали такі видатні представники вітчизняної революційно-демократичної думки, як Бєлінський, Герцен, Чернишевський. Безперечно, вони мали вплив на розвиток світогляду Пирогова як громадянина і вченого. Переглядаючи наукові праці Пирогова, ми бачимо, що його цікавило велике коло питань загально-біологічного характеру: в його працях ми знаходимо питання патології кровообігу, проблеми болю і знеболювання, регенеративних властивостей тканин і органів, повітряної емболії, трансплантації тканини та ін. Все це він розв'язує не на грунті сліпої емпірії, а продуманими, критично обміркованими дослідами.
Анатомо-фізіологічний напрям у розвитку хірургічної науки, введений Пироговим, стає основною і характерною властивістю вітчизняної хірургії. Протягом усього життя Пирогов у своїй діяльності пов'язував теорію з практикою, вірив у велике значення науки, вбачаючи у поширенні наукових знань основу соціального прогресу. Серед медичних наук він особливого значення надавав гігієні. У своїх «Початках» Пирогов писав, що майбутнє належить медицині запобіжній.
Не тільки лікарі, а й широкі кола прогресивної громадськості вбачали в Пирогові зразок громадянина, лікаря і вченого. За ініціативою М.В.Скліфосовського було організовано в Москві святкування 50-річчя наукової діяльності М. І. Пирогова. Це знайшло відгук по всій країні. Перші всеросійські з'їзди лікарів, які мали велике значення для громадського і професійного виховання широких мас, називалися пироговськими.
